Міська рада так старанно намагалася пояснити, чому грант отримала «потрібна» людина, що видала цілу поему на тему «хейтери заважають підприємцям жити». Цілих сім емоційних абзаців — і жодного, увага, жодного слова по суті. Чому саме ця підприємиця виграла, хто входив у комісію, де протоколи, де документи?

Замість документів громада отримала філософський трактат про війну, суші, Лондон, Париж, мужність підприємців та драму про «несправедливо ображену» героїню грантової історії.

А історія про те, що «ніхто не подався» — теж прекрасна. Можливо, тому що конкурс не рекламували, не пояснювали, не вчили, і щоразу подається лише той, кого і так вже знають? Неочікуваний поворот.

Замість відповідей — емоційні маніфести, моралі про «диванні війська» і «не заздріть». Замість цифр — образи «затравлених підприємців». Замість прозорості — сльозлива інструкція, як правильно співчувати грантовим переможцям. А замість пояснень — традиційний набір: «Ви всі злі, а ми хороші».